Релігійне мистецтво під покровом Василіянського Чину у ХVІІІ ст.

Анотація

Рзглянуто вплив василіянських монастирів як осередків розвитку церковного мистецтва
української унійної Церкви протягом ХVІІІ ст. Хронологічні межі охоплюють майже все
ХVІІІ ст., як епоху найбільшого розквіту ЧСВВ, за словами самих василіянських історіографів.
Головну увагу зосереджено на діяльності важливих культурно-освітніх осередків як монастирі
у Почаєві, Крехові, Кристинополі та ін.
На підставі відомих історичних фактів та фрагментарних документальних відомостей про
опорядження монастирських церков зроблено спробу цілісного дослідження підтримки васи-
ліянами релігійного мистецтва. Висвітлено суттєві зміни в оздобленні церков василіянських
монастирів, які стали наслідком уваги вищого кліру та результатом діяльності багатьох тала-
новитих митців. На основі біографічних відомостей про окремих малярів із середовища ЧСВВ
показано, якою була взаємодія між монастирями щодо питань мистецького оздоблення.
Науково доведено, що у середині – другій половині ХVІІІ ст. чин святого Василія Великого
звернув особливу увагу на релігійне мистецтво, як важливий фактор підняття авторитету і пре-
стижу унійної Церкви у порівнянні із оновленими римо-католицькими храмами, оздобленими
у новій стилістиці рококо. Для унійної практики це був досить сміливий крок, який містив у
собі як переваги стилістичного оновлення, поглиблення символіки та семантики образів, так
і небезпеки “розмивання” мистецької стилістичної ідентичності східного обряду. Можливо
через це, подальший розвиток унійного релігійного мистецтва у ХІХ ст. характеризується
поступовим поверненням до традиції, із одночасним зменшенням ролі і впливу ЧСВВ саме
в просуванні мистецьких новацій.
Ключові слова: Василіянський чин, релігійне мистецтво, монастирська церква, іконостас, вівтар