Запровадження Вселенського Синодика у Київській Русі в неділю Торжества Православ’я та його формування у церквах Володимирового хрещення впродовж століть

Анотація

Розкрито розуміння слова “Синодик”, а зокрема “Вселенський Синодик”. Представлено
коли він був складений та на основі чого. Поданий час його першого вжитку у церковній
практиці. Вказано коли він, як церковно-канонічний документ роль якого полягала захищати та
представляти богослов’я правдивої віри “православ’я” з’явився на теренах Київської Русі.
Виявлений час перекладу Вселенського Синодику із грецької мови на слов’янську.
Зауважено, що спочатку Вселенський Синодик в Київській церкві був абсолютно однаковий
з грецьким в редакції, а потім поступово почав доповнюватись вже виключно місцевими
елементами (Київської церкви). Названий митрополит Київський, котрим була складена
слов’янська редакція Вселенського Синодика.
Простежені етапи формування Вселенського Синодика в слов’янській традиції в Київській
та Московській церкві. Виявленні перші друковані видання його в тріодях до могилянської
та до ніконовської реформи. Охарактеризована редакція його, що міститься в могилянській
та ніконівській тріоді. Названо кому із духовних осіб згідно синодального рішення РПЦ було
дозволено звершувати Вселенський Синодик.
Наголошено, що в радянський період, чин анафемствування практично не звершувався, а в
неділю Торжества Православ’я його замінювали подячним молебнем з окремими молитвами
“Про навернення тих, хто перебуває поза Православною Церквою”, хоча за цей період і було
проголошено кілька нових анафем в РПЦ.
Зауважено, що Вселенський Синодик (або чин Православ’я) є унікальним у своєму змісті,
оскільки зумів поєднати два несумісні та протилежні церковні поняття – анафему і благо-
словення, та втілити їх разом у літургійне життя.
Виявлено, що в сьогоденні Вселенський Синодик – це молебень у неділю Православ’я
в РПЦ, ПЦУ. Досліджено, що його структура в РПЦ, ПЦУ із незначними змінами бере свій
початок із потвердженої редакції Святійшим Синодом РПЦ в 1766 р.
Обґрунтовано, що молебень в неділю Православ’я мав би бути переосмислений не тіль-
ки в РПЦ, щодо вживання анафем, але також і в ПЦУ щодо редакції тексту. Наголошено, що у його редакції в сьогоденні в РПЦ, ПЦУ мав би бути поставлений особливий акцент
на догматі іконопочитання заради якого власне повстав Вселенський Синодик у Церкві
в IX ст.
Заявлено, що в УГКЦ таке богослужіння мало би також звершуватися в сьогоденні в
кафедральних соборах правлячим архієреєм.
Ключові слова: Cинодик, Вселенський Синодик, чин Православ’я, молебень в неділю
Православ’я, неділя Торжества Православ’я, анафема, Київська церква