Демонологія та есхатологія Михайла Гунашевського: за матеріалами його рукописного кодексу середини XVII століття

Анотація

Стаття побудована на матеріалах рукописного кодексу Михайла Гунашевського (середина XVII ст.) реконструює демонологічні та есхатологічні уявлення українського інтелектуала барокової доби. Кодекс типу silva rerum трактовано як еґо-документ, що фіксує інтелектуальні практики автора й поєднує різножанрові тексти. Показано синтез двох традицій: західної (латиномовні exempla циклу “Confessio” зі “Magnum speculum exemplorum”, компіляції з Жана Ле Нормана “De energumenis” про справу Людовіка Ґофріді та ієрархію демонів) і східної (візантійський апокриф “Про бісівське покаяння”/повість про Зерефера). Проаналізовано мотиви мімікрії сакрального під час сповіді, гордині як межі покаяння, каталогізації “служінь” нечистої сили та тогочасне апокаліптичне прочитання (наративи про “народження” Антихриста і “Новина про Антихриста”). Доведено, що демонологія й есхатологія в кодексі є формою системної богословської рефлексії, а не фіксацією забобонів.
Ключові слова: Михайло Гунашевський, рукописний кодекс, демонологія, есхатологія, silva rerum, барокова ментальність