Діяльність Української православної церкви Московського патріархату в рамках російської стратегії “м’якої сили” в Україні: від гібридності до війни

Анотація

Досліджено діяльність Української православної церкви Московського патріархату в контексті реалізації російської стратегії “м’якої сили” в Україні після 1991 р. Констатовано, що впродовж трьох пострадянських десятиліть одним із інструментів нав’язування українському суспільству наративів, шкідливих українській ідентичності, територіальній цілісності, історичній пам’яті чи загалом поваги до України як самостійної та незалежної держави стала мережа УПЦ МП. Відзначено, що користуючись своєю чисельністю та розгалуженістю в Україні, ця релігійна організація задовго до того, як тези про “єдність” російського та українського народів потрапила до лексикону політичної верхівки сучасної Росії, просувала ці наративи серед українських громадян. Зауважено, що з початком російсько-української війни 2014 р. більшість ключових діячів УПЦ МП підтримали вторгнення Росії на українські терени, яке називали “миротворчою місією Росії в Україні”, а тамтешні події після початку Революції Гідності, а потім – Антитерористичної операції на Сході України – “політичною кризою на Україні” та виключно “внутрішньоукраїнським конфліктом”. Після того як по смерті глави УПЦ МП Володимира Сабодана предстоятелем Церкви став Онуфрій, ситуація не те, що не покращилася, а навпаки, ситуацію на Сході України замість “української кризи” на інформаційних порталах УПЦ МП почали окреслювати як “братовбивство”, “міжусобну брань”, “каральну операцію” та “безкарне вбивство населення Донбасу”. Наголошено, що якщо на рівні керівництва церкви принаймні відбулося визнання російського військового вторгнення 24 лютого 2022 р. (хоч і трактувалося як “братовбивча війна”), то частина духовенства УПЦ МП безпосередньо колаборувала з російським агресором (включно з наведенням ворожої артилерії) та поширювала російські пропагандистські нарати у ЗМІ та серед українських громадян – парафіян. Стверджено, що за таких умов події довкола т. зв. “роз’єднавчого” собору УПЦ МП 27 травня 2022 р. виглядають не більш, аніж ширма та елемент “заспокоєння” для тої частини кліру церкви та вірян, які в сучасних умовах апелювала до більшої автономії у складі РПЦ, або ж почала навіть задумуватися про приєднання до ПЦУ. Підсумовано, що найкращою стратегією за таких обставин є максимальне “очищення” лав духовенства УПЦ МП від відвертих проросійських діячів та притягнення винних у співпраці з окупантом до відповідальності та жорстка юридична регламентація діяльності будь-яких релігійних організацій в Україні, пов’язаних з РФ.