Доля людини в релігієзнавчому і простонародному баченні

Анотація

В статті аналізується феномен долі в його різноманітному баченні. Доля часто постає як універсалія культури суб’єкт-об’єктного ряду, що фіксує уявлення про подійну наповненість часу конкретного буття, яка характеризується теологічно артикульованою цілісністю і завершеністю. Доля подеколи ще постає як понятійна міфологема, що виражає ідею детермінації як несвободи. В ірраціональних філософських системах та в буденній релігійній свідомості доля – це напередвизначеність і незбагненна зумовленість подій і вчинків, малозалежних від особистих зусиль людини. В простонародному баченнні, висловленому зокрема в піснях, доля подається як якась омріяна істота, що йде поруч з кожною людиною (чи спільнотою) незалежно від неї і яку кожен шукає й зове у своє життя. Поруч із затеоретизованим різними філософськими й конфесійно-християнським баченням природи долі автор пропонує осягнуте в поезії Тараса Шевченка і в народній українській пісні розуміння феномену.