Науковий щорічник «Історія релігій в Україні». Інститут релігієзнавства – філія Львівського музею історії

Запровадження чинів благословення й освячення ікон і хреста у Церквах Володимирового хрещення

Petro Sabat — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0000

Висвітлено процес зародження та формування чинів благословення й освячення ікон і хреста у київській літургійній традиції. Виявлено, що перші такі чини (належать до т. зв. приватних церковних богослужінь) були укладені в Київській православній церкві за благословенням митрополита Петра Могили й опубліковані в київському Требнику 1646 р. Підкреслено, вони не були запозичені ні з візантійської, ні з латинської практики, ставши плодом самобутньої літургійної творчості.
Повідомлено, що в київській літургійній традиції постало аж чотири види чинів для благословення й освячення ікон, а також два види чинів для освячення хреста як ікони (їхні оригінальні назви наводяться). Створені задля запобігання зловживанням в іконописанні (аби не відбувалося іменування, тобто церковне благословення й освячення того, що властиво не є іконою, як, наприклад, зображення на релігійну тематику), всі вони стали обов’язковими для звершення у Київській православній церкві.
Коротко проаналізовано структури та змістові акценти чотирьох друкованих чинів на благословення й освячення ікон (Христа чи Господніх празників, однієї чи багатьох; Пресвятої Богородиці, однієї чи багатьох; Пресвятої Живоначальної Тройці в образі трьох ангелів, Богоявлення, Преображення чи Зішестя Святого Духа; одного або кількох святих) із київського Требника 1646 р. Визначено час появи та поширення цих чинів у літургійній практиці Київської унійної церкви та РПЦ і простежено, чи існують вони сьогодні в УГКЦ, РПЦ (УПЦ МП), ПЦУ (УПЦ КП).
Представлено також структури і зміст двох видів чинів на благословення й освячення хреста, поданих у тій же богослужбовій книзі. Встановлено період їхнього започаткування й розповсюдження як різновидів приватних церковних богослужінь у Київській унійній церкві та РПЦ, зазначено, чи практикуються вони в УГКЦ, РПЦ (УПЦ МП), ПЦУ (УПЦ КП) на сучасному етапі.
Наголошується, що збереження іконописного канону було й залишається досі важливим церковним правилом у Церквах Володимирового хрещення. Безпосередньо звершувати чини на благословення й освячення ікони та хреста мав і має право не тільки єпископ – як той, хто наділений повнотою апостольської влади, але й кожен пресвітер.
Ключові слова: чин благословення й освячення ікони, чин благословення й освячення хреста, київська традиція, требник, приватні церковні богослужіння

Мукачівський єпископ 1627–1633 років Іван “Григорович”: походження і служіння архиєрея

Volodymyr Moroz — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0000

Проаналізовано інформацію щодо походження, освіти, кар’єри і служіння мукачівського єпископа 1627–1633 рр. Івана, який у літературі традиційно фігурує як “Іван Григорович”, натомість у джерелах – частіше як “Іван Григорій”. Відстежено процес поступового нагромадження відомостей про цього архиєрея в історіографії, виявлено певні стереотипи й міфи про нього, навіть спроби використати постать цього діяча в міжконфесійних дискусіях. Встановлено, що єпископ Іван походив з Волині і, за свідченням іншого церковного діяча о. Касіяна Саковича, був “Заславським”: або представником родини Заславських, або уродженцем Заслава (теперішнього Ізяслава). Відштовхуючись від законодавства того часу, яке дозволяло обіймати вищі церковні посади тільки шляхті, автор схиляється до першого варіанта, зазначаючи, що точніше простеження генеалогії владики Івана є справою подальших студій. З’ясовано, що майбутній єпископ був ченцем-василіянином, який здійснював служіння в Дубенському Спасо-Преображенському монастирі. Далі він отримав рекомендацію на навчання від володимирсько-берестейського єпископа Йоакима Іллі Мороховського, навчався в Замойській академії, входив до кола знайомих київського митрополита Йосифа Велямина-Рутського. Прийнявши єпископські свячення в Яссах і ставши православним архиєреєм, мукачівський єпископ Іван координував власні дії з митрополитом Йосифом щодо приєднання свого владицтва до Унійної церкви. Проголосити унію в Мукачівській єпархії він не встиг, але своїм наступником заповів обрати єромонаха-василіянина Василя Тарасовича, який продовжив справу попередника.
Ключові слова: Київська митрополія, Мукачівська єпархія, єпископ Іван Григорович, єпископ Йоаким Ілля Мороховський, митрополит Йосиф Велямин-Рутський, Василіянський чин святого Йосафата, Дубенський Спасо-Преображенський монастир

Демонологія та есхатологія Михайла Гунашевського: за матеріалами його рукописного кодексу середини XVII століття

Myron Kapral — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0000

Стаття побудована на матеріалах рукописного кодексу Михайла Гунашевського (середина XVII ст.) реконструює демонологічні та есхатологічні уявлення українського інтелектуала барокової доби. Кодекс типу silva rerum трактовано як еґо-документ, що фіксує інтелектуальні практики автора й поєднує різножанрові тексти. Показано синтез двох традицій: західної (латиномовні exempla циклу “Confessio” зі “Magnum speculum exemplorum”, компіляції з Жана Ле Нормана “De energumenis” про справу Людовіка Ґофріді та ієрархію демонів) і східної (візантійський апокриф “Про бісівське покаяння”/повість про Зерефера). Проаналізовано мотиви мімікрії сакрального під час сповіді, гордині як межі покаяння, каталогізації “служінь” нечистої сили та тогочасне апокаліптичне прочитання (наративи про “народження” Антихриста і “Новина про Антихриста”). Доведено, що демонологія й есхатологія в кодексі є формою системної богословської рефлексії, а не фіксацією забобонів.
Ключові слова: Михайло Гунашевський, рукописний кодекс, демонологія, есхатологія, silva rerum, барокова ментальність

Нотатки хронікального характеру як джерела повсякденності парафії Святого Архистратига Михаїла в Коломиї 1760–1770-х років

Ivan Monolatii — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0000

Стаття присвячена реконструкції повсякденності парафіяльної спільноти коломийського храму Святого Архистратига Михаїла у 60‒70-х рр. XVIII ст. на основі поєднання мікроісторичного, біографічного та просопографічного підходів. Спираючись на сучасні концепції дослідження особистого життя та історичної повсякденності, показано, що індивідуальні життєві історії, зафіксовані у ранньомодерних наративних і фактографічних джерелах, дають змогу вийти за межі традиційної біографістики та репрезентують нетипові, але показові “студії випадків”, на тлі яких проявляється структурна типовість локальної спільноти. У статті вперше здійснена систематизація нотаток хронікального характеру, що виявлені у джерелах Унійної церкви XVIII ст., їхня контекстуалізація. Особливу увагу приділено аналізу записів про парафіяльні винниці, орендарів-євреїв, специфіку їхніх прізвищевих назв, поясненню кількості римо-католиків, які через змішані шлюби належали до парафіяльної спільноти, категорії парафіян (у т. ч. господарів, коморників, гультяїв), особливостям стану храму, необхідності проведення ремонтних робіт, функціонуванню парафіяльної школи (шкілки), випадки благодійництва парафіян, проблеми ведення парафіяльного діловодства. Результатом дослідження стала реконструкція локальної історії парафії як колективної біографії, у якій повсякденні сюжети та “маленькі історії” відкривають складну картину міжетнічних, соціальних і господарських відносин ранньомодерної Коломиї. Стаття показує, що хронікальні нотатки метричних книг і реєстру парафіян є цінним джерелом для розуміння матеріальної культури, соціальної мобільності та ідентифікаційних практик парафіян, а також для просопографічної реконструкції локальних спільнот, що дотепер залишалися “людьми без історії”.
Ключові слова: повсякденність, просопографія, історична демографія, прізвищеві назви, “люди без історії”, Коломия, парафія Святого Архистратига Михаїла, Унійна церква

Печатки Онуфрія Шумлянського (перед 1706 – 1762) унійного єпископа Перемишльського, Самбірського і Сяноцького

Iryna Skochylias — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0000

У статті проаналізовано історіографію присвячену постаті перемишльського унійного владики Онуфрія Шумлянського, зосереджуючи увагу на гербах та генеалогії єпископа. Охарактеризовано види документів, які зберігаються в Державному архіві в Перемишлі, засвідчених штемпелями та особливості коробораційних формул цих актів і відповідність їх написам на печатках. Зʼясовано роль печатки і підпису у церковній канцелярії XVIII ст. Визначено періоди застосування матриць (від 1 до 17 років). Розглянуто особливості сюжетних зображень на штемпелях – гравіювалися атрибути вищого духовенства (кардинальський капелюх з китицями горностаєва мантія, єпископський жезл та митра) та шляхетські й родові символи (герби, шляхетська корона). Описано легенди та охарактеризовано їхній зміст. Укладено каталог усіх виявлених печаток.
Ключові слова: єпископ, Онуфрій Шумлянський, Перемишльська єпархія, документи, герб, печатка, відбитки, сюжетне зображення, легенда

Вісімнадцятковічні заповіти духовенства Перемиської унійної єпархії

William Lecyk — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0000

Заповіти парафіяльного унійного духовенства належать до рідко використовуваних джерел у дослідженнях Унійної церкви та ранньомодерного суспільства на польських землях, головним чином через обмежену доступність і невелику кількість опублікованих видань цих джерел. У статті проаналізовано одинадцять заповітів священників Перемишльської єпархії XVIII ст., з яких десять зберігаються в Державному архіві в Перемишлі, а один був опублікований друком у 1879 р. Аналіз ґрунтується на структурі заповітів і охоплює послідовні дослідницькі питання. Насамперед подано обставини складання актів останньої волі та характеристики заповідачів. Показано, що документи найчастіше укладалися з причини хвороби або похилого віку, а відомості про самих духовних осіб зазвичай обмежувалися базовими особистими даними. Також висвітлено цілі й мотивації укладання заповітів та їхню залежність від життєвої ситуації заповідачів. Розглянуто ставлення духовенства до Бога, смерті та релігії шляхом аналізу девоційних інвокацій і топосів, присутніх у вступних частинах заповітів. Звернено увагу на їхні варіанти та модифікації, а також доведено, що питання організації похорону мали другорядне значення, натомість частіше з’являлися записи щодо богослужінь і пожертв на користь храмів. Проаналізовано також згадки про найближчих родичів та родину, мотивації розпоряджень на їхню користь та особисті зізнання, що свідчать про родинні стосунки. Зауважено, що у випадку відсутності згадок про дружин і дітей головною метою записів були релігійні легати. Аналіз заповітів дозволив також показати духовних осіб і представників інших станів, які виступали як виконавці заповіту, кредитори, боржники або свідки. Останню частину присвячено майновому станові заповідачів, що охоплював переважно рухоме майно, рідше будівлі та земельні наділи. Хоча заповіти не відображають повної фінансово-матеріальної ситуації, вони вказують на відмінності у рівні заможності, зумовлені займаною посадою або розміром утримання.
Ключові слова: заповіти, унійне духовенство, Перемишльська єпархія, ментальність, релігійність, родина, соціальні контакти, майно

Інститут військового капеланства для галицьких греко-католиків у 1778–1838 роках

Andrii Marchuk — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0000

Розкрито передумови і процес запровадження капеланської служби для галицького греко-католицького населення Габсбурзької монархії, розглянуто історію капеланства у Речі Посполитій та Австрійській державі. На основі архівних матеріалів встановлено, що капеланська служба для греко-католиків у Галичині з’явилася 1778 р. Простежено трансформацію цього інституту в подальші роки – аж до його скасування в 1838 р. Окрему увагу приділено аналізу душпастирських обов’язків та форм діяльності греко-католицьких капеланів, показано їхні відмінності від функцій інших священнослужителів в австрійському війську. Також описано фінансове становище галицьких військових священників цієї доби.
Ключові слова: військові капелани, імператорсько-королівська армія, Греко-католицька церква, монархія Габсбурґів, Австрійська імперія

Інверсії акультурації: автобіографічні нотатки Поліни Нятко як джерело вивчення релігійних і читацьких практик українських селянок на початку ХХ століття

Viktoriia Voloshenko — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0000

У статті проаналізовано джерелознавчий потенціал автобіографічних нотаток Поліни Нятко для дослідження трансформації релігійних і читацьких практик представниць селянського середовища Наддніпрянщини з перспективи їхньої акультурації у місті в умовах модернізації. Аналіз здійснений у теоретичній рамці соціальної історії, жіночих студій, історії читання та мікроісторії. Роль релігії і читання у повсякденному та освітньому досвіді трьох поколінь жінок з родини авторки життєписних записів розглянуто з огляду на “нормативні гендерозабарвлені” жіночі поведінкові моделі у традиційній селянській культурі (О. Кісь) та вплив “агентів змін” (Ю. Вебер).
Ключові слова: українські селянки, Наддніпрянська Україна, сільські мігранти до міста, релігія, читання, традиційні ролі жінок, модернізація, ідентичність

Владика Степан Вапрович: спроба відтворення повсякдення шляхом кримінальної справи

Oleh Yehreshii, Andreia (Olha) Maslii — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0000

Проаналізовано кримінальну справу, відкриту 1945 р. радянськими спецслужбами на священнослужителя, підпільного єпископа Греко-католицької церкви Стефана (Вапровича). Підкреслено, що в сучасній історіографії відомостей про цього релігійного діяча обмаль (є лише побіжні згадки в текстах з історії ГКЦ, окремі статті популярного характеру або ж уривки краєзнавчих видань), натомість цілісних наукових праць про діяльність владики Стефана сьогодні ще немає. На прикладі кримінальної справи єп. Вапровича з’ясовуються можливості використання потенціалу таких комплексів документів як джерела вивчення повсякденного життя духовних осіб тоталітарної доби. Розглядаються всі складові кримінальних справ (документальні та інформаційні) – анкети арештантів, їхні біографії, обставини арешту священнослужителів, подробиці обшуку їхніх помешкань, особливості проведення допитів, витяги з протоколів вироків тощо.
На підставі аналізу карної справи Стефана (Вапровича), здійснено спробу реконструювати елементи його маловідомої біографії. Це, зокрема, початкові біографічні дані, навчання в школі, гімназії та семінарії, військова служба, місіонерське служіння в Аргентині, станиславівський період діяльності – як викладача духовної семінарії та пароха катедрального храму, останні роки життя після повернення з ув’язнення, коли владика провадив нелегальну душпастирську працю на території Наддвірнянщини й мешкав у родинному селі Іване-Пусте на Тернопільщині.
Доповнюють цю реконструкцію матеріали з іншої справи радянських спецслужб – групової агентурної розробки «Рифи», яка велася представниками органів КДБ для отримання повнішої інформації про функціонування забороненої ГКЦ та її діячів, серед яких був і С. Вапрович.
Зібрані джерельні відомості про єпископа Стефана (Вапровича) дозволили академічно впорядкувати біографію ще однієї історичної людини та відтворити її повсякдення.
Ключові слова: Стефан (Вапрович), кримінальна справа, радянські спецслужби, повсякденність, першоджерело, греко-католицьке духовенство

“Глибша правда”: містичні рухи першої половини ХХ століття та релігійність Гавриїла Костельника в історичній пам’яті українців (до 80-ліття Львівського псевдособору 1946 року)

Roman Holyk, Natalia Kolb — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0000

Стаття аналізує проблему містицизму й загалом релігійності Гавриїла Костельника на тлі ментальності епохи і в контексті його теологічних зацікавлень галицьким спіритизмом і стигматизмом першої половини ХХ ст. Продемонстровано, що в релігійності мешканців Галичини до і після Першої світової війни розповсюдилися містичні тенденції, в яких можна було виділити канонічну та апокрифічну складову. Ще з ХІХ ст. масова література підсилювала інтерес до подібних концепцій, зокрема спіритизму. Різні типи спіритичних практик і понять (духи, апорти, медіуми, криптоскопія) стали популярними і в Галичині. Виявом став сюжет “про духів у Бродах” (про хлопчика Василька, який посмертно, як дух, нібито контактував з родичами й жителями міста). Його почав активно досліджувати й популяризувати львівський священник-катехит Гавриїл (Ґабор Гомзов) Костельник. Потім в поле уваги Костельника та однодумців потрапили феномени стигматиків, передовсім Анастасії (Насті) Волошин та Євстахії Бохняк, меншою мірою Степана Навроцького. У розповідях Костельника про стигматиків акцентувалися сюжети, спільні з західним стигматичним каноном (Франциск Асизький – стигми як знаки Христових ран), і неканонічні уявлення, близькі до спіритичних (духи, медіумами яких виступають галицькі стигматики, апорти, білокація). Згодом захоплення стигматиками, разом з антилатинізаційним “восточництвом” Г. Костельника стали пов’язувати з його апостазією (відступництвом від католицької Церкви). Зроблено висновок, що в колективній пам’яті діяльність Г. Костельника опинилася між греко-католицькою парадигмою, яку він покинув як відступник, парадигмою православною, в яку він так і не інтегрувався, і парадигмою містично-спіритичною, якою він захоплювався, і яка не вписувалася у канони православ’я та католицизму. Така “міжпарадигматичність” мислення, поруч з організацією Львівського псевдособору 1946 р., суттєво вплинули на формування образу Г. Костельника і його релігійності в колективній свідомості українців.
Ключові слова: релігійність, Гавриїл Костельник, стигматики, спіритизм, перша половина ХХ ст., Україна, Галичина, Настя Волошин, Євстахія Бохняк, духи в Бродах, Львівський псевдособор 1946 р., історична памʼять

Діяльність Української православної церкви (Московського патріархату) на тлі повномасштабної війни Російської Федерації проти України*

Pavlo Artymyshyn — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0000

Досліджено діяльність Української православної церкви (Московського патріархату) в умовах повномасштабної війни РФ проти України. Проаналізовано офіційні звернення керівництва УПЦ (МП) в лютому – травні 2022 р., їхню риторику засудження війни, заклики до миру, переговорів і збереження “братерських” відносин, а також ступінь чіткості позиції стосовно держави-агресора. Окремо простежено реакцію на воєнні злочини, зокрема події в Бучі, у зіставленні її з позиціями інших релігійних інституцій. Особливу увагу приділено Собору УПЦ 27 травня 2022 р., який ухвалив зміни до Статуту про управління Церквою та публічно проголосив про усунення згадок щодо підпорядкування Московському патріархату. Висвітлено зміст постанов цього собору та їхні наслідки для фактичного церковно-канонічного статусу УПЦ. Водночас критично оцінено, наскільки ці зміни сприяли реальному розриву зв’язків із Російською православною церквою, з урахуванням подальших експертних висновків і правових оцінок. Описано випадки співпраці деяких представників УПЦ з окупаційними структурами, кримінальні провадження, санкційні рішення та контррозвідувальні заходи держави. Узагальнено можливі правові наслідки ухвалення законів щодо афілійованих із державою-агресором релігійних організацій і розглянуто судові процеси, що тривають, у контексті трансформації релігійного простору та викликів національній безпеці України.
Ключові слова: Українська православна церква, Московський патріархат, російсько-українська війна, повномасштабна війна, національна безпека, Україна, Російська Федерація

Репресивна операція “Трійка” (“Північ”). Імена, що стоять за цифрами. Проживання травми та досвід відновлення (до 75-ї річниці депортації)

Kostiantyn Berezhko, Tomasz Bugaj, Taras Ashurkov — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0000

В статті розглянуто історію релігійного життя і побуту свідків Єгови, що були депортовані до Сибіру з західних областей України у 1951 р. Глибоко проаналізовано дані, зібрані Крайовим бюро Свідків Єгови невдовзі після виселення, зокрема зошити Миколи Циби з поіменними списками виселених. Матеріал з цих зошитів можуть стати основою для повного поіменного списку всіх депортованих. Порівняно дані, зібрані Крайовим бюро і матеріали допитів заарештованих членів організації зі спогадами молодших членів депортованих сімей, зібраними у XXI ст. Увагу сфокусовано на особистому досвіді депортованих осіб і їхньому сприйнятті травматичних подій свого минулого.
Ключові слова: сталінізм, СРСР, релігійне життя, релігійний побут

Церква і суспільство в Україні: нові виміри суспільно-релігійних відносин у часі війни

Luidmyla Fylypovych — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0000

На основі матеріалів Центру Разумкова 2025 р. та власних спостережень проаналізовано стан суспільно-релігійних відносин в Україні, які в період російсько-української війни зазнають певної корекції. Загалом позитивно оцінюючи взаємини Церкви і суспільства, що виявляється, зокрема, через схвальне ставлення громадян до релігійних організацій, авторка виокремлює виклики, перед якими постають Церква й держава в сучасних умовах. Окрім традиційних аспектів релігійного життя, висвітлюються також новопосталі проблеми балансу між свободою віросповідання і національною безпекою та пропонуються шляхи виходу з конфліктних ситуацій.
Ключові слова: Церква, суспільство, суспільно-релігійні відносини, війна, державно-церковне партнерство, свобода совісті та віросповідання, релігійна безпека

Літургія в бліндажі: феноменологія сакралізації повсякденності та християнська метафорика в сучасній українській воєнній літературі

Svitlana Fylypchuk — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0000

У статті проаналізовано ресакралізацію художнього простору в українській воєнній літературі 2022–2025 рр. Крізь призму феноменології досліджено трансформацію мілітарного побуту в сакральний простір “окопної теофанії”. Виявлено роль християнських архетипів у формуванні стратегій резильєнтності. Особливу увагу приділено “соматичному коду” (М. Кривцов) та “богослов’ю свідчення” (А. Дронь, Б. Томенчук та ін.). Доведено, що християнська метафорика сприяє дешифруванню хаосу та відновленню онтологічної цілісності особистості в умовах екзистенційної загрози.
Ключові слова: сакралізація, християнська метафорика, воєнна література, резильєнтність, соматичний код, ієрофанія, богослов’я свідчення

Богословська освіта в системі вищої освіти України: історія становлення та організаційно-педагогічний аспект

Mykola Lahodych — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0000

Актуалізація ролі богословської освіти в системі вищої освіти України відбувається на тлі укріплення взаємозв’язку між релігійною та національною ідентичністю, зростання ролі Церкви у розвитку консолідованого громадянського суспільства. Метою статті є аналіз еволюції ролі богословської як освітньої та наукової спеціальності в незалежній Україні, визначення ключових концептів організаційно-педагогічного аспекту цієї галузі. У дослідженні розглянуто ключові етапи становлення богословської освіти, обґрунтовано необхідність формування міждисциплінарного підходу до богословських освітніх програм та поступової диференціації окремих напрямків у рамках досліджуваного фаху.
Kлючові слова: богослов’я, Церква, реформа, релігія, релігійне життя, служіння, цінності

Неошаманізм в Україні: локальні трансформації та глобальні взаємодії

Vitalii Shchepanskyi — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0000

У статті розглянуто феномен неошаманізму в сучасній Україні як результат локальної адаптації глобальних духовних течій. Проаналізовано основні напрями неошаманських практик: сибірський, слов’янський, урбаністичний і трансконтинентальний, та їхнє поєднання з психологічними, мистецькими й терапевтичними підходами. На основі концепцій Коку фон Штукрада й Андрія Знаменського показано, що український неошаманізм формує динамічне “культове середовище”, у якому синтезуються елементи традицій, індивідуального досвіду й глобальних духовних пошуків. Зроблено висновок про його роль як простору творчої адаптації, інтеграції травматичного досвіду та пошуку нових форм ритуальності в умовах війни та соціальних трансформацій.
Ключові слова: неошаманізм, релігійна антропологія, альтернативна духовність, ритуал, трансформація досвіду, Україна

Вибрані біблійні алюзії та перекладацький дискурс у драматичній поемі Лесі Українки “У пущі”: символіка і контекстуальність

Olha Smolnytska — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0000

У статті розглянуто окремі біблійні алюзії та символи як імплікатури, важливі для розуміння драматичного твору Лесі Українки “У пущі”. Досліджено питання вивчення письменницею англійської мови та що її мотивувало, а також переклади родиною Косачів Біблії на українську мову. Проаналізовано символи фініків, образ “нового Ханаану” та інші реалії. Наведено історичні приклади, а також мистецтвознавчі засади католицизму і протестантизму. Звернено увагу на лінгвістичний, історичний та інші аспекти, у тому числі ономастикон як зв’язок із постатями Старого Завіту. Доведено перспективу вивчення конкретного художнього тексту для релігієзнавства.
Ключові слова: текст, Біблія, релігія, християнство, символ, переклад, дискурс

“І від безсмертних богів все найбільшую має пошану…” Образ Гекати в античних писемних та нумізматичних джерелах

Anastasiia Baukova — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0000

Нерозривною частиною античної історії є міфи давніх греків. Історії про богів та героїв містять цінну інформацію про географічну свідомість, ідентичність та цінності творців античної культури. Найбагатшим джерелом для вивчення постаті богів є монети, адже на їх поверхні зберігся пласт інформації про місцеві традиції, локальні варіанти та сюжети міфів, відсутні у писемних та інших візуальних джерелах. У статті запропонований аналіз постаті Гекати, що дозволяє побачити особливості представлення цієї богині в античну добу. Для сучасного читача Геката є богинею-покровителькою магії, чаклунства, перехресть, але для античної людини ця могутня богиня була запорукою добробуту міст та людей, дарувальницею перемоги, охоронницею дітей та молоді. Нумізматичні матеріали показують поширення культу карійської богині у сусідніх Лідії та Фрігії як богині доброї долі, персоніфікації влади та міста, хоча літературні джерела демонструють трансформацію від титаніди до покровительки чаклунства та патронки Медеї. Хоча святилище Гекати існувало в карійській Лагіні, цінна інформація про іконографію Гекати в нумізматиці увіковічнена на поверхні монет у різних куточках римської держави.
Ключові слова: монети, Геката, римська провінція, демос, сенат

Археологія єврейських сакральних пам’яток у Львові

Ostap Lazurko, Daria Koniv — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0000

У статті підсумовано результати археологічного вивчення території “Площі трьох синагог” у Львові та зроблено спробу реконструювати історію забудови єврейської ділянки у середньовічному місті. Виявлені матеріали дозволяють деталізувати особливості повсякденної культури та духовного життя представників цієї етнічної спільноти. Зафіксовані завдяки роботам “Рятівної археологічної служби” криниці, елементи інженерної інфраструктури та фрагменти міського благоустрою свідчать про високий рівень розвитку міського середовища. Наукова новизна дослідження полягає в систематизації археологічних даних про єврейські сакральні пам’ятки Львова та їх інтерпретації у контексті розвитку міста і функціонування єврейської громади. Отримані результати доповнюють дані писемних джерел та можуть бути використані у процесі ревіталізації знищеної спадщини.
Ключові слова: археологія, Львів, міська археологія, розкопки, синагоги, євреї

Пісні святого Ювілею: Співаник Михайла Левицького з Улюча (1829‒1832) / Зібрав і до друку підготував Володимир Пилипович. Перемишль: Видавництво “DOMI”, 2025. 121+іл.

Yaroslav Glystiuk — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0000

Пропонована увазі читача книжечка є вже третім джерельним виданням Володимира Пилиповича, зосередженим навколо особи дидаскала Михайла Левицького та переписаних ним текстів церковного співу. Перша книга була присвячена нотному Ірмологіону, який цей дяковчитель переписав під час свого навчання в Перемишлі у 1838 р. (окрім передмови дослідниці Наталії Сиротинської, факсимільного видання нот та цінних додатків: куренди владики Михайла Левицького (1816) про заснування Дяко-учительского інституту в Перемишлі, ще однієї куренди щодо правил діяльності цієї інституції (1817), підписаної генеральним вікарієм о. Теодором Фединкевичем та офіціялом о. Іваном Могильницьким, а також статті о. Йосифа Левицького про історію музичного співу в Перемишлі (1835)). Другою стала публікація молитовника, переписаного у 1836 р. в Улючі. Третє видання представляє рукописний співаник укладений Михайлом Левицьким в Улючі у 1829‒1832 рр., що зберігаєтсья у Фонді Антонія Петрушевича відділу рукописів Національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника у Львові. Таким чином, творча спадщина надсянського дяка на сьогодні представлена трьома згаданими рукописами.

Мовна топографія музейного простору Івано-Франківщини: лексико-тематичний вимір

Ivanna Fetsko — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0000

20 січня 2026 р. у Львівському музеї історії релігії (далі ‒ ЛМІР) відбувся науковий семінар “Лінгвістична мапа музейного простору Івано-Франківщини: лексико-тематичний аналіз назв музейних закладів”, співорганізаторами якого є відділи нової історії України, української літератури Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України та Львівський музей історії релігії. Організувала та модерувала захід докторка історичних наук, завідувачка відділу нової історії України та в. о. завідувачки відділом Інституту релігієзнавства – філія Львівського музею історії релігії Ірина Орлевич.

У доповіді кандидат філологічних наук, доцент кафедри українського прикладного мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка Іванна Фецко порушила проблему мовної репрезентації музейного простору Івано-Франківщини крізь призму назв музейних закладів.