Науковий щорічник «Історія релігій в Україні». Інститут релігієзнавства – філія Львівського музею історії

Прояви культу Мітри в Північному Причорномор’ї у його “понтійському” та “римському” варіантах (І століття до нашої ери – IІІ століття нашої ери)

2025-10-29T19:57:38+00:00

У статті зібрано та проаналізовано відомості про знахідки на території Північного Причорномор’я предметів, пов’язаних з популярним в античному світі культом бога Мітри. Подано їх максимальний перелік та коротку характеристику. Висвітлено питання функціонального призначення такого типу сакральних пам’яток. Обґрунтовано думку, що мітраїзм мав поширення у вказаному регіоні у двох різних варіантах. Перший із них, який умовно можна назвати “понтійським”, побутував у І ст. до н. е. – початок I ст. н. е. на Боспорі і був пов’язаний з пануванням там понтійського царя Мітрідата VI Євпатора. Другий – т. зв. римський, практикували в Тірі, Ольвії, Херсонесі та фортеці Харакс присутні там в ІІ–ІІІ ст. н. е. римські легіонери.

Нумізматичні замальовки до портрета Зевса Лідійського

2025-10-29T11:25:53+00:00

Стаття присвячена аналізу нечисельних нумізматичних свідчень про один із локальних варіантів Зевса – Зевса Лідійського. Ім’я цього бога нечасто з’являлось в епіграфічних пам’ятках, але він надійно засвідчений монетами деяких міст Лідії. Незалежно одне від одного, в різні часові проміжки магістрати міст вміщували на монетах зображення статуї Зевса Лідійського, іконографія якого відмінна від вигляду статуї Фідія. Цікавим є те, що в римські часи це архаїчне божество стає одним із актуальних способів показати якщо не грецьку, то місцеву ідентичність у поєднанні із загальноримськими цінностями. В Малій Азії було кілька локальних варіантів Зевса і їх вивчення дозволяє побачити варіативність пантеонів малоазійських греків.
Ключові слова: Зевс, Лідія, монети, ідентичність, романізація, римська провінція Азія

Замойські сторінки біографії українського історика та інтелектуала Михайла Гунашевського (близько 1610 – після 1672 років)

2025-10-29T11:25:51+00:00

У статті досліджено Замойський період біографії українського історика, інтелектуала та церковного діяча XVII ст. Михайла Гунашевського. Проаналізовано його навчання у Замойській академії, яке тривало понад десять років, а також участь у житті православної громади міста. Особливу увагу приділено конфлікту із Замойським братством щодо обрядових практик, що вплинув на подальший життєвий шлях історика. На основі архівних документів висвітлено його зв’язки з церковними та інтелектуальними середовищами, що сприяли формуванню його світогляду. Результати дослідження уточнюють біографічні дані Гунашевського та висвітлюють роль Замойської академії у становленні української інтелектуальної традиції ранньомодерного періоду.

Таїнство Покаяння в Острозькому требнику 1606 року та його вплив

2025-10-29T11:25:53+00:00

Фокусом статті є дослідження розвитку літургійного обряду в Київській еклезіальній традиції першої половини XVII ст. на основі безпосереднього та ретельного вивчення оригінальних літургійних джерел, требників, котрі містять цей обряд. Стаття аналізує обряд Сповіді в одному із перших “українських” требників, опублікованому в Острозькій друкарні у 1606 році. Цей обряд вивчено та проаналізовано в порівнянні з іншими літургійними джерелами, як рукописними, так і друкованими, котрі належать до Київської та південнослов’янської богословської та літургійної традицій. Серед рукописів було проаналізовано Словянський евхологіон (Euchologium Slavonicum, Borg. Ill. 15), створений у XV–XVI ст. для вжитку Київських митрополитів. Було також проаналізовано усі південнослов’янські друковані требники, у котрих зберігся обряд Сповіді, зокрема видані у Горажде у 1523 р., Тирговіште у 1545 р., у Мілешеві 1545 р., та два венеційські видання бл. 1549 та 1570 рр. Серед друкованих требників Київської традиції було проаналізовано видані у Стрятині 1606 р., у Вільнюсі 1617–1617 рр., 1621 р., та 1624 р., у Кимпулунзі 1635 р., у Вієвісі 1638 та 1641 рр., та у Львові 1644 та 1645 рр. Як наслідок, було виправлено ряд помилок та неточностей у бібліографічних описах окремих примірників. Було показано вплив обряду Таїнства Покаяння з острозького требника на подальші видання требників Київської традиції, а також скорочення кількості компонентів в обряді у наслідок збільшення частоти приступання до сповіді окремим каянником. Вперше подаються посилання на інтернет ресурси, у яких розміщені оцифровані копії примірників літургійних книг.

Ключові слова: требник, Острозький требник, обряд Таїнства Покаяння, сповідник, пенітент-каянник, покаяння, покута

Прізвищеві назви парафіян церкви Святого Архистратига Михаїла в Коломиї 1730–1770-х років

2025-10-29T11:25:55+00:00

Досліджено записи писемних джерел унійної Церкви XVIII ст., зокрема метричної книги та реєстру парафіян церкви Св. Архистратига Михаїла в Коломиї, які сьогодні зберігаються у музейних фондах (Музей історії міста Коломиї, Національний музей імені Андрея Шептицького у Львові). Розглянуто прізвищеві назви, які зафіксовані у двох пам’ятках церковного діловодства 1730–1770-х рр., адже вони володіють значними історико-генеалогічним і етнодемографічним потенціалами щодо статево-вікової та соціальної структурою населення, антропоніміки (способів іменування, імен, прізвищ) населення ранньомодерної Коломиї. Виокремлені прізвищеві назви з суфіксами (-ський, -цький; -ович (-овіч, -евич), -ич; -енко; -ук (-юк), -чук; -ак (-як), -чак; -ів (-ов), -ин; -ець; -ишин), класифіковані іменування за прізвиськами, прізвищеві назви від апелятивів за професією, заняттям; прізвищеві назви за фактом новоселення (посадницько-поселенські), або особливістю появи в середовищі, відетнонімні прізвищеві назви. Згруповані способи ідентифікації жінки, зокрема іменування за власним повним, скороченим іменем жінки, патрономічною назвою та андрономічною ознакою, а також мішані (антропонімійно-апелятивні) іменування тогочасних жінок. З’ясовано, що основну масу антропонімійних найменувань чоловіків і жінок у проаналізованих записах становили двочленні конструкції. Проведене дослідження дає можливість виокремити походження, територіальне поширення і функціонально-семантичне навантаження суфіксів, уживаних для творення прізвищевих назв парафіяльної спільноти церкви Св. Архистратига Михаїла в Коломиї, у т. ч. й конфесійно мішаних родин.

Руська домініканська провінція св. Яцека у 1760–1780-х роках: адміністративний поділ та кількісний склад конвентів

2025-10-29T11:25:57+00:00

У статті зібрано інформацію про 62 домініканських конвенти, що у другій половині ХVІІІ ст. входили до складу Руської провінції св. Яцека. Проаналізовано три індекси монастирів та ченців за 1766, 1775 та 1786 рр. та реконструйовано кількісні показники ченців провінції та кожного монастиря зокрема. Показано структуру Руської провінції, досліджено її неоднорідність, зокрема вивчено персональний склад як найбільших, так і найменших конвентів. Простежено тенденції поширення домініканського ордену на українських та білоруських землях. Обґрунтовано тезу про різке зменшення кількості ченців у конвентах Руської провінції після Першого поділу Речі Посполитої. Окремо наведено дані розподілу провінції станом на 1775 р. між Австрійською монархією, Російською імперією та Річчю Посполитою. Укладено додатки зі статистичними та географічними даними.

Глиняні свищики XVIII‒XIX століть: між сакральністю та повсякденням

2025-10-29T11:25:58+00:00

Стаття присвячена комплексному аналізу глиняних свищиків, знайдених під час рятівних археологічних досліджень у середмісті Львова. Описано керамічний матеріал, що надійшов та зберігається у фондах Львівського історичного та Винниківського історико-краєзнавчого музеях. Окрему увагу приділено орнаментаційному оздобленню виробів та їхнім функціональним особливостям. Запропоновано типологічнй поділ свищиків за способом їх використання та характером декорування. Зроблено спробу прослідкувати еволюцію штучно створених свистячих предметів від їхньої появи у палеоліті до трансформації у дитячі іграшки чи елементи духовної культури. Визначено, що свищик, як тип народної іграшки, був одним із елементів міської культури XVIII–XIX ст. Саме тому досліджені свищики є частиною експозиції музеїв щодо побуту міщан зазначеного часу.

Українськомовні побожні книжки для селянства Наддніпрянщини: внесок священнослужителів (друга половина ХІХ ‒ початок ХХ століття)

2025-10-29T11:26:00+00:00

У статті досліджено проблему підготовки та друку наддніпрянськими православними священнослужителями українськомовних текстів релігійного напряму. Окреслено гроно авторів. З’ясовано їх належність до комунікаційних середовищ, взаємодія з якими впливала на визначення мети написання праць, способів їх укладання, потенційної аудиторії та можливостей публікації. Вперше публікаційні ініціативи В. Гречулевича (В. Гречулевича – П. Куліша), І. Бабченка, С. Опатовича, А. Гриневича, А. Геращенка, Я. Степанковського, К. Ванькевича, архієпископа Олексія розглянуто як цілісне культурне явище, на тлі ширшого процесу літературної активності священнослужителів у підготовці рукописів і незреалізованих видавничих проєктів.

Українська православна автокефальна церква в донесеннях польських дипломатичних представництв в УСРР (1923–1930)

2025-10-29T11:25:51+00:00

Проаналізовано згадки про Українську автокефальну православну церкву (далі ‒ УАПЦ) формації 1921 р. в кореспонденції польських дипломатичних представництв в УСРР. Визначено причини зацікавлення цією Церквою, джерела інформації, які використовувалися для підготовки звітів, особливості ставлення дипломатів до окремих подій та/чи діячів українського церковного руху. Вказано на незмінно песимістичні оцінки шансів УАПЦ на “пристосування” до радянської дійсності в умовах, коли влада вважала її апріорі “ворожою” і “шкідливою” структурою. Наведено міркування про сильні та слабкі сторони українського православного церковного руху, специфіку його розгортання в регіональному розрізі та з огляду на сприйняття різними суспільними верствами. Зроблено висновок про значний потенціал цього виду джерел (звітів, рапортів, рефератів, підготовлених дипломатичними представництвами) для вивчення історії православної Церкви в радянській Україні 1920-х – початку 1930-х рр.

Радянська дійсність у релігійних сюжетах карикатур журналу “Перець” другої половини 1950-х – початку 1980-х років

2025-10-29T11:25:54+00:00

осліджено релігійні сюжети карикатур сатирично-гумористичного журналу “Перець” другої половини 1950-х – початку 80-х рр. Визначено ступінь залежності антирелігійної тематики їх творів від основних документів та ідеологічних настанов КПРСР і КПУ. Через карикатурні біблійні образи чортів, ангелів, святих, апостолів і самого Бога художники показували злободенні теми кризи соціалістичної економіки періоду “застою”: блат, корупцію, хабарництво, патерналізм, просування родичів на керівні посади, намагання дістати бажані продукти “з-під поли”, крадіжки, випуск бракованої продукції на підприємствах тощо.
Встановлено, що карикатури “Перця” релігійної тематики є джерелом до вивчення особливостей роздвоєної поведінки радянських людей, коли з однієї сторони атеїстична пропаганда не викликала публічних заперечень, а з іншої – збереження релігійних традицій у сімейному побуті.

Священник підпільної Греко-католицької церкви Роман Бахталовський: відтворення повсякденного життя засобом кримінальної справи

2025-10-29T11:25:56+00:00

Відтворено повсякденне життя священника підпільної Греко-католицької церкви (далі – ГКЦ) Романа Бахталовського шляхом вивчення його кримінальної справи, відкритої радянськими спецслужбами. З’ясовано ступінь інформативності цього першоджерела для вивчення історії повсякденності. Показано, що кримінальна справа вміщує цілу сукупність пізнавальних фактів до біографії о. Р. Бахталовського, документуючи процес його затримання й обставини арешту радянськими спецорганами, допити, експертизи почерку, пред’явлення звинувачення та винесення вироку. Узагальнено, що це джерело характеризує повсякденність не лише самого Р. Бахталовського, але й багатьох інших священнослужителів періоду “катакомбної” ГКЦ, кидаючи світло на їхні біографії, зовнішній вигляд, матеріальне забезпечення, ідеологічні переконання, комунікативне середовище, спосіб життя, ментальність тощо.

Неоімперська доктрина “русский мир” як елемент консцієнтальної війни Росії проти України (теоретико-методологічний дискурс)

2025-10-29T11:25:58+00:00

У статті розглянуто характерні риси та особливості консцієнтальної війни РФ проти України, серед механізмів якої – доктрина “русского мира”. Доведено, що використання інструментарію та технологій маніпулятивних когнітивних форм консцієнтальних, смислових та інформаційних війн оприсутнює справжні/глобальні інтереси Росії у війні проти України, ідеологічну конфронтацію двох світів, в основі якої лежить опозиція свій/чужий. Аналіз консцієнтальної війни Росії проти України оприсутнює вагому роль російського наративу/культурного контенту, спрямованого на “розсіювання” ідентичності та форматування квазіідентичності, етнокультурної асиміляції, транслювання антиукраїнських міфів тощо. Схарактеризовано основні ідеї доктрини “русского мира” як засобу впливу на суспільну свідомість населення України. Проілюстровано формування парадигми ведення кремлівськими ідеологами довгострокової інформаційно-пропагандистської політики нівелювання державності українського народу та активізацію втілення “русского мира” в ході російсько-української війни. Реалізація доктрини “русский мир” в Україні націлена на інтеграцію українських територій в смисловий простір, в якому українська історія та ідентичність практично повністю відсутні, що веде до ліквідації української державності. Наукова новизна праці полягає у розгляді доктрини “руського мира” в контексті ведення консцієнтальної війни Росії проти України.

“Русскій мір” і Московська церква як причина російсько-української війни та воєнної загрози

2025-10-29T11:25:59+00:00

В статті проаналізовано, що ідеологія “русского міра” стала причиною російського вторгнення в Україну та повномасштабної російсько-української війни. Ключовими положеннями цієї шовіністичної імперіалістичної ідеології стали вікові російські імперіалістичні міфи, витворені в нетрях Російської православної церкви і поширені в середовищі вірян Московського православ’я щодо колиски трьох народів, триєдиного народу, єдиної віри православної. Доведено, що на розвиток концепції “русского міра” протягом 1990-х рр. та першої чверті ХХІ ст. вирішальний вплив на її формування мала Російська православна церква, її керівництво та клір. Визначено основні постулати цієї концепції та її еволюцію від розробок російських філософів та методологів, політтехнологів – до доктринального Наказу Всесвітнього російського народного собору Російської православної церкви. Вказано що прихід до влади В. Путіна та патріарха Кіріла сприяв розширенню ареалу “русского міра” та піднесенню його на новий ідеологічний щабель розвитку. Помаранчева революція в Україні та Трояндова революція в Грузії стали тригерами для бурхливого розвитку концепції “русского міра”. Зазначено, що наказ Всесвітнього російського народного собору є псевдорелігійним шовіністичним документом, прийнятим до виконання всіма гілками російської влади і передбачає знищення української держави та об’єднання українського і російського народів, а “священна війна” викликана протистоянням з Заходом, який “впав у сатанізм”. Встановлено, що книжка ідеолога О. Дугіна є підручником та дороговказом для завоювання Росією незалежних держав як територій з “російською ойкуменою”. Книга стала методичним посібником для російського генерального штабу. Зроблено висновки що згубна ідеологія “русского міра” експортується в інші країни такі як Сербія і становить мілітарну загрозу для Європи і світу.

Безпекові стратегії в сфері релігії: глобальні і локальні виміри

2025-10-29T11:25:52+00:00

У дослідженні актуалізовано необхідність розробки безпекових стратегій в релігійній сфері. До їх створення повинні долучитися усі суб’єкти суспільно-релігійних відносин: релігійні організації, держава, суспільство. Стратегія релігійної безпеки як галузева стратегія національної безпеки України має свою специфіку, опрацьовані механізми і різноманітні форми. Завдання розробників безпекових стратегій в релігійні сфері ‒ узгодити різні вектори цієї проблеми: юридичний, теологічний, світоглядний, державний, громадянський, організаційний, ідеологічний, глобальний, локальний тощо.

Очищення храму від осквернення (десакралізації) в друкованій літургійній традиції УГКЦ

2025-10-29T11:25:54+00:00

Висвітлено процес зародження та формування чинів (молитов) для очищення храму від осквернення (десакралізації) у східній церковній традиції, зокрема в УГКЦ. Повідомлено, що в Унійній церкві XVIII cт. існували три види чинів для очищення храму – від осквернення, профанації або вбивства (чи побиття до крові) людини в цій сакральній споруді. Зазначено, що метою їхнього звершення було збереження чистоти і святості особливого місця та зведеної на ньому церкви, освяченої й призначеної безпосередньо для служіння Богові на цій землі.
Розкрито спільність і відмінність вказаних видів чинів на очищення храму (всі вони належать до т. зв. приватних церковних богослужінь), представлено їхні редакції. Простежено джерела, час появи й поширення цих унікальних церковних творів у літургійній практиці УГКЦ. Перелічено молитви, які вживалися в кожному з чинів, і з’ясовано, коли в УГКЦ почали використовувати самі лише молитви для очищення храму (без відповідних чинів).
Наголошено, що право безпосередньо звершувати види чинів на очищення церкви мав тільки правлячий єпископ єпархії або делегований ним священник. Описано сучасні практики очищення храму (у різних випадках) в УГКЦ.
Встановлено, що в XVIII‒XX cт. у друкованій літургійній традиції Унійної церкви існував і загальний чин для очищення храму від осквернення (десакралізації). Досліджено структуру цього чину.

Анімізм як онтологія: релігієзнавча перспектива

2025-10-29T11:25:56+00:00

загальнено походження оновленої концепції анімізму в релігієзнавчих студіях з акцентом на його значенні як альтернативної онтології щодо натуралізму. Також проаналізовано розвиток поглядів на анімізм, який виходить за межі традиційних позитивістських та еволюціоністських підходів, підкреслюючи його архаїчну, але водночас сучасну природу.
Розглянуто анімізм як систему, що також включає тварин, рослини та інші природні об’єкти як активних суб’єктів, наділених волею та намірами. Здійснено критичний огляд праць провідних дослідників, зокрема Едуарду Вівейруш ді Кастру, Філіпа Дескола, Нуріт Бьорд-Девід та Тіма Інґолда, що допомагає виокремити ключові відмінності між анімістичними та натуралістичними онтологіями.
Продемонстровано, як анімістичний світогляд може збагатити науковий дискурс щодо розуміння релігійних вірувань і практик, а також взаємин між людьми і природою, пропонуючи нові перспективи для релігієзнавчих досліджень.

Книга-альбом “Музей Лемківщина: культурно-історична спадщина”: доля регіонального музею “Лемківщина” на тлі історичних подій в Галичині міжвоєнних десятиліть ХХ століття

2025-10-29T11:25:52+00:00

13 лютого 2025 р. відбувся семінар Інституту релігієзнавства – філія Львівського музею історії релігії та Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ. Захід проведено в рамках проєкту Національного фонду досліджень України “Історична пам’ять українців в умовах війни: від конфронтації до консолідації”. Організувала та модерувала захід к. і. н. Ірина Орлевич.
З доповіддю “Доля регіонального музею “Лемківщина” на тлі історичних подій міжвоєнних десятиліть ХХ ст. в Галичині” виступила канд. мистецтвознавства, членкиня Наукового товариства імені Шевченка Ірина Гах.
Мисткиня презентувала свою нову монографію “Музей “Лемківщина”: культурно-історична спадщина”. У дослідженні вперше, на тлі історичних подій міжвоєнних десятиліть і Другої світової війни, представлено літопис музею “Лемківщина” (1931–1944) в Сяноку (Польща).

Чи можлива незаангажована історія Берестейської унії?

2025-10-29T11:25:55+00:00

20 лютого 2025 р. відбувся семінар Інституту релігієзнавства – філії Львівського музею історії релігії та Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ. Організувала та модерувала захід к. і. н. Ірина Орлевич.
Гостем семінару був д. і. н., професор Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Леонід Володимирович Тимошенко, який виступив із доповіддю: “Чи можлива незаангажована історія Берестейської унії?”. Леонід Володимирович презентував свою монографію “Феномен Берестейської унії (XVI – початок XVII ст.)”. Книга присвячена вкрай складним подіям, які охоплюють ґенезу, підготовку та укладення Берестейської унії 1596 р., і є першою повноцінною спробою в українській (почасти й зарубіжній) історіографії викладення історії Берестейської унії, яка є безсумнівним феномен, що спричинив великі зміни в розвитку ранньомодерних Церкви та суспільства.
Дискусія точилася довкола фокусу “незаангажованого” трактування історії події. В обговоренні виступили видавничий рецензент монографії д. і. н. Володимир Александрович, д. і. н. Мирон Капраль, д. і. н. Андрій Заяць, Сергій Ганус та ін.
На семінарі були представлені численні установи освіти, культури та науки Львова: Музей історії релігій, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ, ЛНУ ім. І. Франка, НУ Львівська політехніка, ЦДІАУ у Львові, Український католицький університет, ЛНБ ім. В. Стефаника, Центр визвольного руху та ін.