Віpа як зброя: війна та релігія в культурній пам’яті ХХ – початку ХХІ ст.

Анотація

У статті досліджено основні відмінності у сприйманні проблем віри та війни до й після Другої світової війни. Наголошено, що вона стала переламним пунктом історії ХХ ст., однак не усунула конфесійного чинника зі сфери збройних конфліктів, а в багатьох випадках підсилила його. Простежено, яку роль відіграли релігійні погляди, починаючи з кінця 1940-х рр., у війнах на Близькому Сході, у Китаю і Тібеті, в Індії та Пакистані, у югославських війнах та конфліктах на пострадянських теренах у 1990-х рр. Розглянуто проблему активізації радикальних релігійних течій. Вивчено і порівняно ставлення до війни у післявоєнному християнстві, юдаїзмі, ісламі, індуїзмі, ламаїзмі. Окреслено шляхи еволюції релігійних доктрин від 1945 р. до початку 2020-х рр. Порушено питання ґенези нових фундаменталістських концепцій, у яких засобом поширення релігійних поглядів проголошуються збройні конфлікти, насильницьке поширення віри, включно зі знищенням цілих релігійних спільнот. Здійснено спробу визначити роль релігійних уявлень чи мотивів як підоснови частини сучасних війн, та вплив неорелігійних війн на сучасне мислення. Простежено також загальні шляхи еволюції релігійного мислення крізь призму категорії війни. Зроблено висновок, що від архаїчних міфологій, від культур античності до постмодерних неорелігій віра та війна перебувають в “паралельних” площинах, які насправді перетинаються. Підкреслено, що доктрина несумісності війни з релігійною мораллю зіштовхнулася з проблемою релігійного фундаменталізму, фанатизму і тероризму, які стали викликами для Європи та світу кінця ХХ – початку ХХІ ст. Встановлено, що релігійний чинник надалі посідає одну з ключових ролей як у розвитку філософії миру, мультикультурності, толерантності, так і у розвитку войовничості та непримиренності до думки інших.
Ключові слова: війна, релігія, культурна пам’ять, світова історія, регіональна історія, Європа, Україна, ХХ ст., початок ХХІ ст.