Історія релігій в Україні. Актуальні питання

Досвід толерантизації міжконфесійних відносин в Україні за умов російської агресії

Анатолій Колодний — 2024-06-12

На основі наявного досвіду міжконфесійного спілкування розкрито природу толерантних відносин між різними релігійними спільнотами на теренах України. Визначено шляхи можливої подальшої толерантизації цих взаємин, яка є важливим чинником єдності українців в умовах розв’язаної Росією війни. Показано, що сам факт цієї війни істотно вплинув на конфесійну карту України, переформатувавши існуючі досі міжрелігійні стосунки, в результачого з’являються нові форми міжцерковної співпраці, новий тип міжрелігійних відносин і водночас – нові виклики для міжконфесійного діалогу.

Проблематика війни в основах соціальної концепції Російської православної церкви

Ольга Недавня — 2024-06-12

Здійснено аналіз тез про війну в тексті Основ соціальної концепції РПЦ і показано, що в цьому документі, поряд з відкликанням до миролюбних положень християнського вчення
(подекуди тенденційно відчитаних) та апеляцією до відповідних напрацювань католицької теології (почасти тенденційно інтерпретованих), містяться міркування й настанови, які можуть слугувати для обґрунтування й виправдання вигідного російсько-імперським інтересам застосування військової сили.

Вплив сучасного православ’я на українську ідентичність

Тетяна Грушева — 2024-06-12

Історичний досвід демонструє здатність релігії як до консолідації суспільства, так і до його дезінтеграції. Суспільно-політичні трансформації новітнього періоду історії України вплинули на життя українських церков. Православні церкви України є виразниками певних норм і цінностей, а також носіями громадянської та національної ідентичності. Демонстрація Православною церквою України належності до української історії, культури, вшанування національних героїв, активне соціальне служіння під час війни здатні зміцнити національну самосвідомість українців. Проте орієнтація Українською православною церквою Московського патріархату на російську імперську сакральну спадщину, духовну близькість до російського православ’я послаблює українську ідентичність та є небезпечною під час війни.

Орієнтація Почаївського монастиря на Москву (20-ті роки ХVII – 10-ті роки ХVIIІ століття). Причини, перебіг, результати

Олександр Булига — 2024-06-12

З’ясовано, що православний Почаївський монастир, від часу свого заснування (1597) до початку XVIIІ ст. розвивався у Речі Посполитій в умовах паралельного існування двох Київських митрополій: унійної та ортодоксальної, яке відзначалося їхнім протистоянням. Підтверджено, що перепідпорядкування Київської православної митрополії та Почаївської обителі як її складової (1686) від Константинопольської до Московської патріархії вплинуло на внутрішнє життя почаївської братії. Наголошено, що почаївські ігумени у досліджуваний період орієнтувалися на підтримку Московського царства. Відповідну ситуацію пояснено їх бажанням зберегти монастир в православній юрисдикції. Доведено, що незгода частини почаївських ченців зі станом, в якому опинилася їхня обитель, призвела до відкритого протистояння серед братії. Обґрунтовано, що втрата московського впливу на Правобережній Україні, призвела 1712 р. до переходу Почаївського монастиря в юрисдикцію Унійної церкви. Досліджено зв’язок внутрішніх змін в обителі з тогочасними подіями суспільного життя. Проаналізовано внесок окремих діячів у поступ чернечого осередку. Визначено мотиви, особливості та наслідки орієнтації Почаївського монастиря на московську державу.