Історія релігій в Україні. Актуальні питання

Доля людини в релігієзнавчому і простонародному баченні

Anatolii Kolodnyi — 2025-10-29

В статті аналізується феномен долі в його різноманітному баченні. Доля часто постає як універсалія культури суб’єкт-об’єктного ряду, що фіксує уявлення про подійну наповненість часу конкретного буття, яка характеризується теологічно артикульованою цілісністю і завершеністю. Доля подеколи ще постає як понятійна міфологема, що виражає ідею детермінації як несвободи. В ірраціональних філософських системах та в буденній релігійній свідомості доля – це напередвизначеність і незбагненна зумовленість подій і вчинків, малозалежних від особистих зусиль людини. В простонародному баченнні, висловленому зокрема в піснях, доля подається як якась омріяна істота, що йде поруч з кожною людиною (чи спільнотою) незалежно від неї і яку кожен шукає й зове у своє життя. Поруч із затеоретизованим різними філософськими й конфесійно-християнським баченням природи долі автор пропонує осягнуте в поезії Тараса Шевченка і в народній українській пісні розуміння феномену.

Інститут рабинату в житті маріупольської єврейської громади ХІХ – початку ХХ століття

Ilia Lukovenko — 2025-10-29

У статті розглянуто процес виникнення та розвитку інституту рабинату в маріупольській єврейській громаді в період другої половини ХІХ – початку ХХ ст., що складався з казенного та духовного рабинів, їх роль та значення в управлінні, духовно-релігійному житті єврейської громади Маріуполя як повітового міста часів Російської імперії пореформеної доби.

Релігійна дискредитація євреїв – крок у реалізації більшовицької моделі атеїстичного суспільства

Tetiana Grusheva — 2025-10-29

На початку ХХ ст. єврейська спільнота в Україні зазнала світоглядної трансформації: з одного боку – поширювався сіонізм, з іншого, – стала відчутною природна культурна асиміляція. Ці процеси були перервані із початком більшовицького атеїстичного експерименту. За задумом ідеологів, антирелігійна робота повинна була мати “індивідуальний вимір”. Тому представленню пропагандистами віруючого як ворога совєтській державі передував етап висвітлення псевдонауковцями культових особливостей різних релігійних напрямів. У 1920–1930-х рр. у літературі, пресі, під час публічних лекцій та на радіо створювався ворожий (часто карикатурний) образ іудея; були організовані “антирелігійні суди”. Усе це – складові цілеспрямованої інформаційної політики з дискредитації єврейської спільноти і закладання у широких суспільних колах антисемітських стереотипів соціально-економічного та релігійного виміру.

Відгомін політеїстичних міфів і культів та християнська символіка у драматичній поемі Лесі Українки “Руфін і Прісцілла”: компаративний аспект

Olha Smolnytska — 2025-10-29

Дослідження пропонує звернути увагу на політеїстичні міфи, наявні у драматичному творі Лесі Українки “Руфін і Прісцілла”. Аналізуються експліцитні та імпліцитні міфи, ритуали та символи. Наводяться взірці компаративних прикладів у випадку Еросу і Танатосу, міфу про бога, який умирає та воскресає тощо. У новому ракурсі подається духовне протистояння Діоніса та Ісуса Христа (як і спроба діалогу, синтезу) у свідомості героїв. Висвітлюються приклади ранньої християнської символіки та її античного коріння (римські катакомби). Досліджено трагедію персонажів українського твору. У компаративному аспекті наводяться інші твори українського та зарубіжних класиків.

Релігійні, легендарні та міфологічні персонажі старокиївських ігор, ворожінь і вистав домашніх театрів

Olha Nedavnia — 2025-10-29

Здійснено релігієзнавчий аналіз контенту старокиївських ігор, ворожінь і вистав домашніх театрів, де представлені релігійні й міфологічні герої. Проаналізовано усні перекази про відповідні традиції киян, чиї спогади стосуються періоду від Другої світової війни до часів незалежної України. У досліджених явищах виявлено оригінальний синкретизм дохристиянських та християнських уявлень і патріотичні акценти.

Ретроспективний та перспективний погляд на Почаївський монастир: значущість в українському просторі

Oleхandr Bulyha — 2025-10-29

З’ясовано, що православний Почаївський монастир, від часу свого заснування (1597) і до початку XVIIІ ст. розвивався у Речі Посполитій в умовах паралельного існування двох Київських митрополій: унійної та ортодоксальної, яке відзначалося їхнім протистоянням. Ідентифіковано першого православного ігумена обителі, Неофіта, який маючи відповідні повноваження відстоював належність монастиря та митрополії Константинопольській патріархії. Підтверджено, що один з його наступників, Йов розбудував обитель та розпочав орієнтацію на Москву. Наголошено, що перепідпорядкування Київської православної митрополії та Почаївської обителі як її складової, в юрисдикцію Московської патріархії (1686) вплинуло на внутрішнє життя монастирської братії. Обґрунтовано, що втрата московського впливу на Правобережній Україні, призвела (1712) до добровільного переходу Почаївського монастиря в юрисдикцію Унійної Церкви. Доведено, що у василіянську добу обитель розбудована та піднесена на новий рівень розвитку. Проаналізовано перебування Почаївської лаври (1831–1924) у складі Російської православної церкви. Представлені головні віхи монастирської діяльності в останнє сторіччя (1925–2025). Виходячи з історичного поступу окреслено найімовірніший закономірний майбутній поступ Преславної Гори Почаївської.

Митрополит Андрей Шептицький і медальйон із Кристинополя – на зламі ХІХ–ХХ століть

Halyna Hrynyk — 2025-10-29

Досліджено невідомі факти спільної діяльності отців василіян із Кристинопольського монастиря і майбутнього митрополита Андрея (Шептицького) на зламі ХІХ–ХХ ст. Охарактеризовано духовні скарби в монастирській церкві Св. Юрія, а саме чудотворну Кристинопольську ікону Божої Матері, та братство Св. Василія Великого.